Національний Рух В Наддніпрянщині: Хронологія Подій
Основні етапи розгортання українського національного руху в Наддніпрянській Україні
Український національний рух в Наддніпрянщині пройшов складний і багатогранний шлях розвитку, від зародження перших культурницьких осередків до формування політичних партій і висування вимог національної автономії. Щоб повністю зрозуміти цей процес, давайте детально розглянемо ключові етапи, які формували українську національну свідомість та прагнення до самовизначення.
Початок національного відродження: культурницький етап (середина XIX століття)
Перші прояви українського національного відродження в Наддніпрянщині припадають на середину XIX століття. У цей період, під впливом європейських романтичних ідей та зацікавлення народною культурою, формуються перші культурницькі гуртки та об’єднання. Їхньою основною метою було збирання фольклору, вивчення історії, розвиток української мови та літератури. Діяльність цих гуртків, хоч і мала переважно аполітичний характер, заклала фундамент для подальшого розвитку національного руху. Важливою подією цього періоду стало заснування Кирило-Мефодіївського братства, яке ставило за мету не лише культурне, але й політичне відродження України, зокрема, шляхом скасування кріпацтва та встановлення рівності між народами. Члени братства, такі як Тарас Шевченко, Микола Костомаров та Пантелеймон Куліш, відіграли визначну роль у формуванні української національної ідентичності. Їхня творчість та ідеї поширювалися в суспільстві, сприяючи пробудженню національної свідомості. Діяльність культурницьких осередків стикалася з перешкодами з боку російської влади, яка вбачала в українському русі загрозу імперській єдності. Були введені обмеження на використання української мови в освіті та друкованих виданнях, а також переслідування активістів національного руху. Попри ці перешкоди, культурницький етап відіграв вирішальну роль у збереженні та розвитку української культури, мови та історичної пам’яті, що стало основою для подальшої політичної боротьби.
Формування політичних організацій (кінець XIX – початок XX століття)
Наприкінці XIX – початку XX століття український національний рух переходить у новий етап – формування політичних організацій. Під впливом соціально-економічних змін, зокрема, розвитку капіталізму та зростання робітничого класу, виникають перші українські політичні партії. Ці партії ставили перед собою ширші завдання, ніж культурницькі осередки, зокрема, боротьбу за політичні права українського народу, автономію України в складі Російської імперії, а в перспективі – й незалежність. Однією з перших українських політичних партій стала Революційна Українська Партія (РУП), заснована в 1900 році. РУП висувала радикальні вимоги, зокрема, соціалістичні гасла та ідею незалежної України. Згодом з РУП виокремилися інші політичні сили, зокрема, Українська Народна Партія (УНП) на чолі з Миколою Міхновським, яка обстоювала ідею повної незалежності України, та Українська Демократично-Радикальна Партія (УДРП), яка виступала за демократичні реформи та автономію України. Формування політичних партій сприяло зростанню політичної активності українського населення. Українські політичні сили брали участь у виборах до Державної думи Російської імперії, намагаючись відстоювати інтереси українського народу на загальноросійському рівні. Діяльність політичних партій також сприяла поширенню національної свідомості серед широких верств населення, зокрема, серед селянства та робітництва. Українські політичні організації проводили мітинги, демонстрації, видавали газети та журнали, поширюючи свої ідеї та залучаючи нових прихильників. Важливим фактором розвитку українського національного руху на початку XX століття стала Революція 1905-1907 років у Російській імперії. Революційні події створили сприятливі умови для політичної активізації українського суспільства. Були скасовані деякі обмеження на використання української мови, з’явилася можливість засновувати українські організації та видавати українську пресу.
Перша світова війна та активізація національного руху (1914-1917 роки)
Перша світова війна стала каталізатором українського національного руху. З початком війни українські землі опинилися в епіцентрі воєнних дій, розділені між двома імперіями – Російською та Австро-Угорською. Українські політичні сили опинилися перед складним вибором: підтримати одну з імперій або боротися за власну державність. У роки війни активізувалася діяльність українських організацій, зокрема, Товариства українських поступовців (ТУП), яке об’єднувало представників різних політичних течій. ТУП виступало за автономію України в складі Російської імперії та доклало значних зусиль для надання допомоги українським біженцям та військовополоненим. Важливу роль у активізації національного руху відіграло формування українських військових частин у складі австро-угорської армії, зокрема, Легіону Українських Січових Стрільців (УСС). УСС стали символом української збройної боротьби за незалежність і відіграли значну роль у формуванні військових кадрів для майбутньої української армії. Під впливом воєнних подій та зростання національної свідомості, українські політичні сили почали висувати більш радикальні вимоги, зокрема, про самостійність України. У 1916 році було створено Загальну Українську Раду, яка об’єднала представників різних політичних організацій та виступила з декларацією про необхідність створення незалежної української держави. Перша світова війна призвела до кризи Російської імперії, що створило сприятливі умови для реалізації українських національних прагнень. Лютнева революція 1917 року в Росії повалила царський режим і відкрила нову сторінку в історії українського національного руху.
Українська революція (1917-1921 роки)
Українська революція 1917-1921 років стала кульмінацією українського національного руху в Наддніпрянщині. Лютнева революція в Росії та повалення царського режиму створили умови для активізації українського політичного життя. У березні 1917 року в Києві було створено Українську Центральну Раду (УЦР) – представницький орган українських політичних, громадських та культурних організацій. Головою УЦР було обрано Михайла Грушевського, видатного українського історика та громадського діяча. УЦР ставила за мету отримання автономії України в складі демократичної Росії. 7 квітня 1917 року УЦР проголосила Автономію України, а 22 січня 1918 року – незалежність Української Народної Республіки (УНР). Проголошення незалежності УНР стало історичною подією, яка засвідчила прагнення українського народу до самовизначення. Однак, молода українська держава зіткнулася з численними викликами, зокрема, з агресією з боку Радянської Росії, яка не визнала незалежності УНР. В умовах громадянської війни та іноземної інтервенції, УНР вела збройну боротьбу за свою незалежність. У цей період було укладено ряд міжнародних договорів, зокрема, Брестський мирний договір з Німеччиною та її союзниками, який визнавав УНР як незалежну державу. Однак, після поразки Німеччини у Першій світовій війні, УНР втратила підтримку і опинилася в складній ситуації. У 1919 році було проголошено Акт Злуки УНР та Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), який символізував прагнення до соборності українських земель. Проте, об’єднана українська держава не змогла встояти під натиском зовнішніх сил. В результаті війни, українські землі були розділені між Радянською Росією, Польщею, Чехословаччиною та Румунією. Українська революція завершилася поразкою, але вона відіграла важливу роль у формуванні української національної свідомості та ідентичності. Боротьба за незалежність України в 1917-1921 роках стала важливим етапом в історії українського народу та заклала основи для подальшої боротьби за свою державність.
Підсумки та наслідки
Отже, український національний рух в Наддніпрянщині пройшов тривалий та складний шлях розвитку. Від культурницьких осередків до політичних партій і, нарешті, до боротьби за незалежну державу. Цей процес був позначений як здобутками, так і втратами, але він відіграв вирішальну роль у формуванні української нації та її прагнення до самовизначення. Хоча Українська революція 1917-1921 років завершилася поразкою, вона стала важливим уроком для майбутніх поколінь українців. Боротьба за незалежність України продовжувалася протягом XX століття і завершилася проголошенням незалежності України в 1991 році. Розуміння етапів розгортання українського національного руху в Наддніпрянщині є важливим для усвідомлення історичного шляху українського народу та його прагнення до свободи та незалежності.
Розглядаючи основні етапи розгортання українського національного руху, важливо пам'ятати, що це був багатогранний і складний процес, який охоплював різні сфери життя суспільства: культуру, політику, економіку. Український національний рух був рушійною силою у боротьбі за національне визволення та державність, і його історія є невід'ємною частиною історії України. Пам'ятаємо, що знання історії – це ключ до розуміння сучасності та формування майбутнього. Слава Україні!